18 Проходячи біля Галилейського моря, Він побачив двох братів: Симона, названого Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море, бо були рибалками. Він побачив — Господу, Серцевідцеві, відкрилися серця рибалок, їхні почуття й настрої. Він бачив, що вони недалекі від Царства Небесного, бо були щирими й простодушними, готовими до самовідданого служіння Богові.
19 І каже їм: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей». Апостоли Петро й Андрій покликані від ловлі риби до уловлення людських душ євангельською сіттю, щоб виводити людей із безодні гріхів і невір’я. Чому Господь покликав рибалок, а не філософів? Була потрібна дитяча простота — «будьте як діти»; потрібні були прості свідки, які не спотворювали б власними домислами побаченого й почутого (1 Ін. 1:3). Господь обрав немудре, щоб осоромити мудрість цього світу. Чому Господь обрав не знатних і не багатих, а бідних? Бо блаженні вбогі духом, а багатий задоволений собою і не шукає іншого блаженства. Це було потрібно, щоб не втратила сили проповідь про Хрест, щоб не знецінилося «безумство проповіді» й щоб плоть не хвалилася ні мудруванням, ні багатством, ні знатністю.
20 І вони відразу, залишивши сіті, пішли за Ним. Відразу — залишили, не замислюючись над майбутніми труднощами й не дбаючи про земне. Вражають апостольська простота й ревність. Сіті для рибалки — єдиний засіб до існування, тому залишити їх означало залишити все. Чому апостоли пішли за Христом? Ким Він поставав перед ними? Бідним Мандрівником, Якому ніде було прихилити голову. Що Він міг пообіцяти їм тут, на землі, крім страждань? Та їх вразила неземна сила, що виходила від Нього, і владне Божественне слово: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей» — і «сталося так» (Бут. 1).
21 Ідучи звідти далі, Він побачив інших двох братів — Якова, сина Зеведея, та Івана, брата його, у човні із Зеведеєм, їхнім батьком, які лагодили свої сіті, і покликав їх. Які лагодили свої сіті — часто рвуться мирські сіті, якими людство намагається виловити з житейського моря мудрість, щастя й матеріальні блага. Замість мудрості воно здобуває безумство, замість блаженства — гіркоту пристрастей, а матеріальні блага топлять перевантажені кораблі багатіїв в озері вогняному. Тому Господь дає апостолам-рибалкам нові сіті — Євангеліє, якими уловлюються Божественна мудрість, небесне блаженство й духовні скарби.
22 І вони відразу, залишивши човен і батька свого, пішли за Ним. «Хто хоче плисти, — каже святитель Філарет (Дроздов), — тому спершу слід відв’язати або, задля швидкості, перерізати мотузку, якою його човен прив’язаний до берега. Хто бажає стати на шлях до неба, тому слід або поступово, уважно й наполегливо послаблювати земні прив’язаності, або, якщо боїться зачерствіти й відчуває в собі достатньо сил, — рішучим ударом відсікти всі пристрасні земні прив’язаності». І в нашій душі часто з’являються світлі думки й святі почуття, розсіюючи гріховний морок. Тоді ми з жахом бачимо, у якій гріховній безодні перебуваємо, і усвідомлюємо: хоч зовні й побожні, насправді ми «нещасні, жалюгідні, вбогі, сліпі й голі» (Одкр. 3:17). Душу відвідує сокрушення, а завдяки йому приходить розчулення; тоді ми готові зробити все, щоб вийти з гріховної безодні, з цього жахливого стану. Але відкладаємо виправлення на завтра — а це означає назавжди… Тому апостол Павло заповідує не відкладати спасіння з дня на день (Рим. 13:12–13).
23 І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства та зцілюючи всяку недугу й усяку неміч у людях. Тут показано мету, з якою Господь прийшов на землю: зцілити й об’єднати розрізнене, уражене гріхом людство. Ходив Ісус по всій Галилеї — скільки праці, ревності, терпіння, поблажливості й турботи виявив і виявляє Господь заради нашого спасіння! А ми злочинно ліниві й невдячні до Нього та до спасіння власної душі. Господь не вимагає від нас неодмінно залишити свої домівки й рідних, але бажає, щоб ми стали Його послідовниками у виконанні євангельських заповідей, виконуючи Його святу волю. Які характерні риси послідовника Христового? Любов не лише до ближніх, а й до ворогів; радість у Святому Дусі, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість (Гал. 5:22–23).
Його послідовники втішають стражденних, допомагають хворим, відвідують ув’язнених, прощають тих, хто згрішив, і діляться з нужденними. Генісаретське озеро, або Галилейське море, — образ цього світу, збуреного людськими пристрастями. Рибалки — образ тих, хто шукає мудрості в цьому світі. Човен — образ старозавітної Церкви, у якій книжники й фарисеї працювали всю ніч — у тіні майбутніх благ, до приходу Сонця Правди — і нічого не впіймали, окрім мертвої букви. Апостоли віри, надії та любові — Петро й брати Заведеєві — лагодили й промивали сіті. Так і книжники з фарисеями у Старому Завіті займалися мертвою буквою, вигадуючи нові «перекази старців» про зовнішнє обмивання. Коли ж прийшов Христос і «ніч минула, а день наблизився» (Рим. 13:12), апостоли, поставлені на місце законоучителів, за Його словом, тобто за Його заповіддю, закидають сіті Євангелія й уловлюють багатьох людей. Але апостоли самі не можуть витягти сіть із рибою: вони запрошують співучасників і помічників — пастирів та вчителів Церкви всіх часів — і разом із ними витягують її. Навчаючи й пояснюючи апостольське вчення, ті допомагають апостолам ловити людей. Євангеліє — це сіть, викладена смиренною, простою мовою, близькою до простоти слухачів. Її закидають у глибини людської душі; своєю мудрістю вона спонукає нас до глибоких роздумів, немов уловлюючи їх у нашій душі, як риб. Здійснилося слово пророка Єремії: «Ось Я пошлю багато рибалок, — говорить Господь, — і вони виловлять їх; а потім пошлю багато мисливців, і вони виженуть їх з кожної гори, з кожного пагорба та з ущелин скель» (Єр. 16:16). Рибалками пророк Єремія назвав святих апостолів, а мисливцями — правителів і вчителів Церкви наступних часів. Генісаретське озеро — також образ нашої душі, збуреної пристрастями. Ми — рибалки, які шукають мудрості в цьому світі. Човен і сіті — це тіло й розум, за допомогою яких ми намагаємося «вночі», тобто без Божественного світла — благодаті, — упіймати істинну мудрість. Але сіті в гріховному світі виловлюють тільки бруд, який ми змиваємо (Лк. 5:2). Та й сіті часто рвуться — втрачається віра й надія, засновані на мудрості віку цього, яка «є безумство перед Богом» (1 Кор. 3:19). Ми ж лагодимо їх, як це робили апостоли (Мф. 4:21). Коли Господь покличе нас до Себе, тоді нам буде дана міцна сіть — Євангеліє. І скільки б риб ми не впіймали, тобто скільки б Божественної мудрості не пізнали, сіть не порветься (Ін. 21:11): ми не здатні вмістити всього. Хоча під час першого покликання вона рвалася (Лк. 5:6), адже не все можна одразу осягнути нашим обмеженим тілесним розумом. Галилейське море — це образ нашого світу, житейського моря, збуреного численними суспільними бурями; воно також є образом нашої душі, схвильованої особистими тривогами. З півночі в нього впадає животворний Йордан, а з півдня Йордан витікає й одразу потрапляє до Мертвого моря, де гине все живе. Так і ми приходимо у світ, щоб, борючись із житейськими спокусами, виховати себе для Царства Небесного. Але кінець цього світу — загибель. Важливо дати апостольським рибалкам уловити себе, а не пливти за течією світу цього до Мертвого вогняного моря вічних мук.
митрополит Тихон (Софійчук)
